У французькій армії 1940 року служить чимало іноземних добровольців: антифашистів-біженців, іспанських республіканців, які втекли від , євреїв, які втекли від нацизму, осіб без громадянства, іммігрантів. Багато хто записався (часто до Іноземного легіону чи маршових полків), щоб воювати з нацистською Німеччиною — з переконання або з вдячності країні, що їх прийняла. Ви — один із них.
Під час розгрому вас чекає особливо небезпечна доля. Потрапити в руки німців означало б для вас — антифашиста, єврея чи «особи без громадянства» — поводження, значно гірше за те, яке чекає на звичайних військовополонених. Воювати до кінця, а потім спробувати втекти за кордон (до Англії, за море), щоб уникнути полону. Розчинитися серед цивільного населення, скинувши мундир. Або здатися разом з іншими солдатами, сподіваючись на статус військовополоненого.
Для цих добровольців, які прийшли воювати з нацизмом, поразка — пряма й особиста загроза. Їхня служба, про яку часто забувають, нагадує про міжнародний вимір боротьби проти держав Осі та про мужність тих, хто бився за батьківщину, що не була їхньою від народження.
Більшість здається або потрапляє в полон, сподіваючись на статус військовополонених: маршові полки іноземних добровольців, які в травні — червні 1940 року билися з великою звитягою, здебільшого опиняються в полоні. Цей статус захищає не всіх: з серпня 1940 року тисячі іспанських республіканців, узятих у полон, депортують до Маутгаузена, а євреї й антифашисти й надалі наражаються на переслідування з боку Віші та окупантів. Меншості вдається втекти до Англії чи Африки, інші розчиняються серед цивільного населення. Служба цих іноземних добровольців, які прийшли воювати з нацизмом в ім'я ідеалу, засвідчує міжнародний вимір опору вже з 1940 року — і мужність тих, кому було найбільше що втрачати.
T04-100