У 1939 році Італія має лише легкі танкетки CV-33/L3, застарілі проти французьких і британських середніх танків. Конструкторське бюро «Фіат-Ансальдо» працює над середнім танком, здатним витримати удар на майбутніх середземноморських і північноафриканських театрах.
Але кожна тонна на рахунку. Потужніша гармата й товстіша броня обтяжують машину, знижують її швидкість і здорожчують виробництво, а італійській промисловості бракує сталі та потужних двигунів.
Інженерам належить вибрати: віддати перевагу одній домінантній якості чи шукати рівновагу, за якої танк не буде видатним у жодній царині, зате його можна буде випускати серійно.
«Фіат-Ансальдо» обирає збалансований компроміс: M13/40 вагою близько 13 тонн, з 47-мм гарматою, бронею завтовшки близько 30 мм і дизельним двигуном приблизно на 125 к. с. Цей прагматичний середній танк без вирішальної переваги, випущений у кількості близько 2 000 примірників, швидко перевершать британські танки, а далі німецькі «Панцер III» з 50-мм гарматою та Т-34. Функціональний, але посередній у бою, він і надалі лишатиметься робочою конячкою італійських танкових дивізій за браком кращого.
T00-071