13 травня 1939 року німецький лайнер «Сент-Луїс» залишає Гамбург і прямує до Гавани, маючи на борту понад 900 пасажирів, переважно євреїв, які тікають із рейху після «Кришталевої ночі». Вони мають кубинські візи, а багато хто — ще й номери в черзі на в'їзд до Сполучених Штатів. Капітан , німецький моряк, чужий нацизмові, прагне ставитися до пасажирів гідно.
Після прибуття розгортається драма: Куба, на тлі політичних чвар і підвищеного збору, відмовляється визнавати більшість віз. Пасажири застрягають у гаванському порту, а потім судну наказують залишити порт. Звернення до Сполучених Штатів — судно тим часом курсує біля узбережжя Флориди — так само нічого не дають: Вашингтон суворо дотримується квот.
Шредер отримує наказ повертатися до Європи. Перед ним кілька шляхів. Підкоритися й повернути пасажирів до порту відправлення, як вимагає начальство? Навмисно посадити судно на мілину біля берега, щоб змусити владу рятувати пасажирів? Чи маневрувати й вести перемовини, поки треті країни не погодяться прийняти цих чоловіків, жінок і дітей? Від його рішення залежить доля сотень біженців.
Шредер маневрував і вів перемовини про прийом пасажирів у третіх країнах: він затягував повернення й підтримував переговори, які 17 червня 1939 року завершилися розподілом пасажирів між Великою Британією, Францією, Бельгією та Нідерландами. Ті, хто висадився у Великій Британії, опинилися в безпеці, але німецьке вторгнення 1940 року наздогнало частину тих, хто залишився на континенті. За дослідженнями істориків, близько 250 пасажирів «Сент-Луїса» згодом загинули під час Голокосту. Одіссея судна стала символом відмови демократій відчинити двері біженцям. Шредера, який намагався захистити своїх пасажирів, після війни визнали Праведником народів світу за його вчинки.
T00-006