В окупованих із травня 1940 року Нідерландах лещата навколо євреїв стискаються: виключення, перепис, провокації пронацистських груп у єврейському кварталі Амстердама, Йоденбурті. Спалахують сутички; після смерті одного з членів нацистських банд під час бійки окупант відповідає продуманим насильством. 22 і 23 лютого 1941 року німецька поліція влаштовує облаву на 425 єврейських чоловіків і юнаків у кварталі й депортує їх до таборів Маутгаузен і Бухенвальд — звідки майже ніхто не повернеться.
Новина потрясає місто. Комуністична партія Нідерландів, яку заборонили ще в липні 1940 року, але яка зберегла підпільну організацію в Амстердамі, вирішує відреагувати. Її активістам належить обрати форму дії в країні під німецьким чоботом, де будь-яку опозицію жорстоко придушують.
Перед ними 3 шляхи: закликати до відкритого загального страйку протесту — безпрецедентного кроку, сповненого ризиків; обмежитися стриманим опором (листівки, диверсії), щоб не наражати на небезпеку свої мережі; або утриматися, вважаючи окупанта надто потужним, щоб такий виклик приніс щось, окрім репресій.
Активісти закликають до відкритого загального страйку протесту. 25 лютого 1941 року поширюється заклик до страйку: першими припиняють роботу водії трамваїв, за ними — міські служби, фабрики, школи; за 2 дні близько 300 000 людей припиняють працю в Амстердамі та сусідніх містах. Лютневий страйк (Februaristaking) — перший і єдиний великий публічний протест проти переслідування євреїв в усій окупованій Європі. Окупант придушує його силою за 2 дні: 9 страйкарів убито, сотні заарештовано, накладено важкі колективні штрафи. Репресії віщують подальше посилення жорстокості; Нідерланди матимуть один із найвищих в Західній Європі рівнів депортації євреїв. Страйк щороку відзначають 25 лютого біля статуї «Докер» (Dokwerker).
T06-022