Генерал стає військовим губернатором Парижа 13 червня 1940 року. До столиці він прибув 2 червня як заступник генерала П'єра Ерінга, а тепер той відходить на південь разом із Паризькою армією. У Будинку інвалідів, резиденції військового губернаторства, Денц має лише обмежені засоби, тоді як німецькі передові частини наближаються з півночі.
12 червня Париж оголошено відкритим містом: столицю не боронитимуть, аби вберегти її від долі Варшави 1939 року чи Роттердама 14 травня. Уряд виїхав до Тура, а ексод уже вигнав на дороги значну частину парижан. Префект поліції залишається на посту.
Місія Денца безславна: наступного дня передати місто ворогові без вуличних боїв і без краху громадського порядку, коли частина населення залишилася, а найменший інцидент може обернутися драмою. Для офіцера такий наказ має в собі щось принизливе.
Денцу належить вирішити: залишитися в Будинку інвалідів і самому прийняти окупанта, спираючись на поліцію Ланжерона для підтримання цивільного порядку; залишити Париж слідом за іншими з рештками військових частин, покинувши цивільну владу сам на сам із німцями; або не підкоритися й обороняти мости через Сену.
Денц залишається в Будинку інвалідів і передає місто, а поліція тримає цивільний порядок. Рано-вранці 14 червня перші частини 87-ї піхотної дивізії (87. Infanterie-Division) входять до Парижа з півночі, не зустрічаючи опору. Делегації німецьких офіцерів з'являються в Будинку інвалідів і в префектурі поліції, де на них чекає , і пропонують французькій владі стати до послуг окупанта. Жодних вуличних боїв, жодних руйнувань: відкрите місто вберегло столицю ціною тривалого образу капітуляції без бою. Після перемир'я Денц командує 15-ю військовою дивізією в Марселі, а потім стає верховним комісаром на Леванті, де 1941 року зіткнеться з британцями й вільними французами. Засуджений до страти 1945 року за зносини з ворогом, він отримує помилування від де Голля й помирає у в'язниці 13 грудня 1945 року.
T04-016