Після падіння міста Ухань в жовтні 1938 року націоналістичний уряд перебрався до Чунціна — своєї воєнної столиці, розташованої при злитті річок Янцзи та Цзялін. Місто, переповнене біженцями й частково збудоване з дерева на пагорбах, стає мішенню японської кампанії повітряних бомбардувань, покликаної зламати волю китайців до опору.
3 і 4 травня 1939 року бомбардувальники японського флоту завдають ударів по густонаселених кварталах. Історики оцінюють кількість загиблих за ці 2 дні в кілька тисяч — серед цивільного населення, яке не має належних укриттів. Вразливе й відкрите місто, схоже, зазнаватиме нових нальотів, доки лишається осередком влади.
Влада стоїть перед принциповим вибором. Залишити Чунцін столицею й організувати захист населення на місці — ціною нових втрат? Перевести адміністрацію до віддаленіших міст у глибині країни? Чи дозволити бомбардуванням позначитися на питанні, яке ніколи не ставили відкрито, — про компроміс із Токіо? Для уряду, і так загнаного в кут, кожен день нальотів робить рішення нагальнішим і вагомішим за наслідками.
Уряд зберіг столицю й наказав вирити розгалужену мережу підземних укриттів: Чунцін залишався столицею воюючого Китаю до 1945 року. Влада розгорнула масштабну програму спорудження укриттів у пісковику пагорбів, де під час тривог ховалися сотні тисяч мешканців. До 1943 року місто пережило одну з найтриваліших кампаній повітряних бомбардувань в історії, а загальні втрати, за різними джерелами, обчислюються тисячами загиблих. Опір Чунціна став символом стійкості Китаю перед Японією. Влада також перемістила частину адміністрації та промисловості вглиб країни, організувавши розосереджену й стійку воєнну економіку.
T00-002