28 квітня 1939 року у виступі в Рейхстагу Гітлер денонсував польсько-німецький пакт про ненапад 1934 року та морську угоду з Лондоном. За риторикою криється незмінна вимога: приєднати Вільне місто Гданськ до рейху й отримати екстериторіальний коридор через польське Помор'я, що сполучав би Німеччину зі Східною Пруссією.
Для Польщі полковника Юзефа Бека, міністра закордонних справ і спадкоємця лінії Пілсудського, ставка життєво важлива. Поступитися Гданськом означає відчинити двері новим вимогам і прийняти статус васальної держави; відмовити — ризикнути зіткненням із державою, що має нищівну військову перевагу. Британська гарантія від 31 березня дає опору, але несе й небезпеку бути втягнутою у війну.
5 травня 1939 року Бек виходить на трибуну Сейму, щоб публічно відповісти Гітлеру. Уся країна й усі європейські уряди чекають, чи стане Варшава вести переговори, тягтиме час чи дасть різку відмову. Тон, який обере Бек, визначить курс Польщі на все літо. Від його відповіді залежить не лише доля Гданська, а й те, яку позицію Польща займе щодо німецького тиску у найближчі місяці.
Бек відмовляється від будь-яких поступок в ім'я суверенітету: його промова 5 травня, яку слухала вся Європа, твердо відкидає німецькі вимоги. Він вимовляє фразу, що стала знаменитою: у житті народів є одна річ, яка не має ціни, — це честь. Так Бек обґрунтовує відмову віддати Гданськ під загрозою. Промова викликає ентузіазм у Польщі й отримує схвальні відгуки у Франції та Великій Британії. Вона також закріплює глухий кут: Варшава не вестиме переговорів під тиском, Берлін не відмовиться від своїх домагань. Гданська криза стає можливим детонатором європейської війни. Текст, перекладений і прокоментований у всій Європі, робить Бека символом польського опору німецьким вимогам.
T00-003