72-річний , хімік за освітою, обіймає посаду президента Польщі від 1926 року: його обрали Національні збори за режиму санації, встановленого Юзефом Пілсудським після травневого перевороту 1926 року. 17 вересня 1939 року, після радянського вторгнення, він перетинає румунський кордон разом з урядом Славоя-Складковського. Згідно з польсько-румунським договором 1921 року Румунія мала надати польському урядові вільний транзит до Франції. Але 18 вересня під тиском Франції (уряд Даладьє побоюється, що Мосцицький, пов'язаний із санацією, зашкодить образові Польщі в очах союзників) і під тиском Німеччини румунський міністр закордонних справ оголошує, що всіх членів польського уряду буде інтерновано на території Румунії.
Мосцицького тримають під домашнім арештом у Біказі, в Карпатах. Польська Конституція квітня 1935 року надає йому ключове повноваження: якщо президент не може виконувати свої обов'язки, він може указом призначити наступника. Це положення покликане забезпечити безперервність держави.
25 вересня він підписує перший указ, призначаючи наступником Болеслава Веняву-Длугошовського — генерала кавалерії, близького друга Пілсудського, посла Польщі в Італії від 1938 року. Кандидатуру Веняви одразу ж заперечують у Парижі: Даладьє вважає його «надто санаційним», а Сікорський (який готує уряд у вигнанні) відмовляється служити під його началом. Посол дуже жорстко тисне від імені Франції.
Мосцицький призначає наступника, прийнятного для Парижа. 29 вересня 1939 року він указом скасовує призначення Веняви й призначає Владислава Рачкевича — колишнього волинського воєводу (префекта), помірного безпартійного діяча, якого схвалює Париж. Рачкевич складає присягу в польському посольстві в Парижі 30 вересня об 11:00. Він негайно призначає Сікорського прем'єр-міністром. Правовий прецедент, створений Мосцицьким, має вирішальне значення: він забезпечує безперервну правову тяглість суверенної Польщі у вигнанні — польське президентство у вигнанні офіційно існуватиме до 1990 року, коли (останній президент у вигнанні) передасть конституційні інсигнії Леху Валенсі, обраному демократичним шляхом. Мосцицького наприкінці 1939 року звільняють румуни, і його приймає Швейцарія, де він помирає 2 жовтня 1946 року у Версуа (кантон Женева). Венява-Длугошовський, позбавлений довіри, стає послом у Гавані, а 1 липня 1942 року накладає на себе руки в Нью-Йорку — епізод, який часто наводять як символ кінця цілого польського світу.
T01-041