Восени 1939 року на польських територіях, анексованих рейхом, — передусім у Помор'ї (Західна Пруссія) та у Вартеланді — окупанти переписують фольксдойче, етнічних німців, які мешкають у Польщі вже кілька поколінь. Багатьох залучають до «Фольксдойчер Зельбстшуц» (Volksdeutscher Selbstschutz), ополчення «самооборони» під проводом СС і під владою Генріха Гіммлера.
У містечках і селах сусіди та місцеві впливові люди знають імена й адреси польської еліти та єврейського населення. Ополчення вистежує, арештовує й убиває за проскрипційними списками, нерідко поблизу домівок тих, хто їх складає. Викликаному фольксдойче наказують узяти в цьому участь.
Він може з'явитися й служити, ухилитися, ризикуючи накликати підозру в нелояльності до «німецького народу», або спробувати покинути край — хоча внутрішні кордони рейху ретельно пильнують.
Переважна більшість викликаних фольксдойче вступає до Зельбстшуца — з ідеологічних переконань, під тиском громади чи з опортунізму. Це ополчення, яке налічує приблизно до 100 000 членів, бере участь у масових убивствах осені 1939 року на анексованих територіях: за оцінками, вбивства польської та єврейської еліти й цивільних у цих регіонах (Західна Пруссія/Помор'я та Вартеланд) забрали життя кількох десятків тисяч людей; символічні місця — Пясниця (Piaśnica) та Шпенгавськ. Зельбстшуц розпускають навесні 1940 року, а його членів переводять до поліції, СС або Вермахту.
T01-124