Перехрестя між Європою, Близьким Сходом і СРСР, хранителька Проток, Туреччина президента Ісмета Іненю — наступника Ататюрка — посідає стратегічне становище, яким прагнуть заволодіти інші держави. Демократії хотіли б зробити її союзником, щоб замкнути східне Середземномор'я; Німеччина й Італія, навпаки, прагнуть її нейтралізувати.
Щоб привернути Анкару, Франція в червні 1939 року погодилася поступитися їй Александреттським санджаком (Хатай), відокремленим від підмандатної Сирії, — жест, сповнений значення. Англо-турецька декларація, підписана в травні, вже накреслила зближення.
Іненю має обрати курс своєї країни. Рішуче стати на бік союзників, уклавши договір про взаємодопомогу, ризикуючи бути втягнутою у війну, якої Туреччина, ледь оговтавшись від десятиліть конфліктів, боїться? Зберігати обережний нейтралітет, торгуючи своїм становищем без зобов'язань? Чи зблизитися з Віссю, яка також залицяється до Анкари? Контроль над Протоками й безпека регіону — на кону.
Іненю вирішує укласти договір про взаємодопомогу з Францією та Великою Британією, залишивши собі запасний вихід: після весняних декларацій і передачі Хатаю Туреччина підписує в жовтні 1939 року договір про взаємну допомогу з Францією та Великою Британією. Але Анкара обумовлює своє зобов'язання істотним застереженням — не бути втягнутою в конфлікт проти СРСР — і на практиці залишатиметься нейтральною майже всю війну, оголосивши війну Німеччині лише 1945 року й суто символічно. Туреччина зуміє зблизитися із союзниками на папері, зберігши позицію невоюючої сторони. Проте передача Хатаю Францією залишить тривалу суперечку із Сирією.
T00-030