У середині серпня 1939 року війна здається справою кількох тижнів. Комодор , який командує молодим німецьким підводним флотом, має обмежені засоби — кілька десятків підводних човнів, лише частина з яких здатна діяти далеко в Атлантиці, бо великої програми, якої він домагався, так і не ухвалили.
Нагальне питання — попереднє розгортання. Якщо спалахне війна, підводним човнам знадобляться дні, щоб дістатися районів дій — на захід від Британських островів і на торговельних шляхах. Відправити їх туди вже зараз, у мирний час, дало б їм змогу бути на місці з першого дня війни; але це важкий крок, який можуть сприйняти як провокацію й який може виказати німецькі наміри.
Деніц має вирішити. Вийти в море вже в середині серпня до районів очікування, ризикуючи насторожити супротивника й загострити напруження? Тримати підводні човни в порту до оголошення війни, щоб не провокувати, навіть якщо це коштуватиме дорогоцінних днів? Чи відправити лише частину флоту для непомітного прикриття? Цей вибір визначить ефективність підводної війни з перших годин.
Крігсмаріне виводить підводні човни до районів очікування вже в середині серпня: з другої половини серпня 1939 року більшість наявних підводних човнів непомітно виходять до районів очікування в Атлантиці, до яких приєднуються кишенькові лінкори «Граф Шпее» і «Дойчланд». Тож коли починається війна, підводні човни вже на місці: першого ж дня один із них топить пасажирський лайнер «Атенія», трагічно відкриваючи битву за Атлантику. Серпневе попереднє розгортання дає Німеччині негайну перевагу у війні на торговельних комунікаціях — але мала кількість наявних підводних човнів, наслідок вибору «Плану Z», обмежить її вплив. Кишенькові лінкори, розгорнуті в той самий час, теж надовго загрожуватимуть союзним морським шляхам.
T00-039