, колишній соціаліст, що перейшов до «неосоціалізму», очолює Бордо як мер від 1925 року. 12 червня 1940 року його місто мимоволі ось-ось стане столицею Франції: уряд, що втік із Парижа до Тура, перебереться туди 14 червня, а слідом прибудуть парламентарі, посольства й нові хвилі біженців із півночі.
У звичайний час у Бордо мешкає близько 260 000 осіб. За тиждень населення зростає до 600 000, а може, й до 800 000. Лікарня Пеллегрен переповнена, булочні порожні, бензин нормують, великі готелі («Сплендід», «Нормандія») заповнені. За 48 годин Марке має розмістити міністерства, прихистити натовп і нагодувати місто, яке збільшилося втричі.
Міністерства вимагають приміщень, біженці прибувають тисячами, а ресурсів бракує всюди. Марке, опинившись на перетині міської адміністрації й національної влади, що валиться, мусить обрати метод: реквізувати все, відвести потік на південь або дати ринку самоорганізуватися.
Марке вдається передусім до реквізицій: готелі, школи й державні будівлі мобілізують, щоб розмістити міністерства, парламентарів і частину біженців у переповненому місті. 23 червня він сам входить до уряду Петена як державний міністр, а 27 червня стає міністром внутрішніх справ. Відтоді його шлях веде до колабораціонізму: після Визволення його 1948 року засудять до 10 років «національного безчестя». Бордоський епізод червня 1940 року показує, як військовий крах дезорганізує весь тил і як впливові місцеві діячі за кілька днів мусять вирішувати долю сотень тисяч людей.
T04-015