Марії Віттек 40 років, вона підполковниця запасу — одне з найвищих військових звань, яких досягла жінка в міжвоєнній Польщі. Вона ветеранка оборони Львова 1918 року (де у 19 років билася у лавах Львівських орлят) і польсько-радянської війни 1920 року. Від 1928 року вона очолює Військову підготовку жінок (Przysposobienie Wojskowe Kobiet, PWK) — державну воєнізовану організацію, що навчає молодих жінок стрільби, зв'язку, водіння, першої допомоги, військового діловодства. У 1939 році в PWK налічується близько 50 000 активних членкинь.
1 вересня Віттек вводить у дію Військову службу жінок (Wojskowa Służba Kobiet, WSK) — протокол мобілізації, підготовлений з 1937 року. Теоретично жінкам доручено зв'язок, контррозвідку, тилове забезпечення, госпіталі, протиповітряну оборону в запіллі. За офіційною доктриною польського генерального штабу жінкам не дозволено брати участь у бою на першій лінії.
Але в середині вересня Львів опиняється в облозі — спершу Вермахту, потім Червоної армії, — і оборона потребує кожного бійця. Віттек оглядає там жіночий батальйон допоміжної військової служби, приданий Львівській бригаді національної оборони, якою командує . Тепер Віттек має вирішити, що робити далі: зберегти двозначність, залишивши рішення місцевим командирам; триматися доктрини й відсунути жінок у запілля; або свідомо порушити доктрину й кинути своїх новобранок у бій.
Віттек вирішує, що надзвичайна ситуація вимагає порушити офіційну доктрину: жіночий батальйон Гальшки Василевської бере участь в обороні Львова під її керівництвом аж до розформування 21 вересня 1939 року, напередодні капітуляції міста перед Червоною армією. Віттек залишає Львів незадовго до цього й таємно дістається Варшави, де в жовтні 1939 року вступає до Служби перемозі Польщі (Służba Zwycięstwu Polski, SZP), щоб організувати там службу жінок, потім — службу Союзу збройної боротьби (ZWZ) і, зрештою, Армії Крайової. Упродовж усієї війни вона очолює жіночий відділ АК (Wydział Wojskowej Służby Kobiet). Напередодні Варшавського повстання 1944 року до АК належить понад 50 000 жінок: зв'язкові (łączniczki), жінки-стрільці, медсестри, саперки. Сама Віттек бере участь у боях повстання. Після війни, 1949 року, її арештовує комуністична влада; через 4 місяці її звільняють без суду й виганяють з армії. У травні 1991 року, у 91-річному віці, їй присвоюють звання бригадного генерала: вона стає першою жінкою-генералом в історії польської армії. Вона помирає 19 квітня 1997 року у Варшаві.
T01-036