54-річний — один із найвидатніших французьких істориків, співзасновник школи «Анналів» і професор Сорбонни. Мобілізований капітаном штабу й призначений до тилових служб 1-ї армії, він пережив розгром зсередини: плутанину наказів, відступ без керівництва, евакуацію з Дюнкерка, повернення до Франції через Англію.
Демобілізований у Гере в середині липня, він вирішує написати по гарячих слідах, за кілька тижнів, свій аналіз катастрофи. Майбутня книга називатиметься «Дивна поразка». Блок знає, що не зможе її опублікувати: текст лежатиме в шухляді, тим більше що антисемітське законодавство Віші, яке вдарить по євреях уже з жовтня, загрожує особисто йому.
Залишається інтелектуальний вибір історика: яку центральну тезу покласти в основу свого свідчення? Назвати зраду еліт, інтелектуальну нездатність командування, що застрягло в 1918 році, чи моральний крах усього французького суспільства? Аналіз, який він обере, визначатиме прочитання поразки для поколінь.
Блок обирає насамперед інтелектуальну нездатність командування осмислити сучасну війну, щоправда, зважуючи й інші чинники. Центральна теза «Дивної поразки», написаної між липнем і вереснем 1940 року, вміщається в одну формулу: «Наші вожді (…) осмислювали цю війну передусім як історики (…) категоріями минулого» — штаб, що лишився в полоні рамок 1918 року, нездатний збагнути стрімкість механізованої війни. Блок долучається до Опору (рух «Франтірер»), 1944 року його заарештовують у Ліоні, катують, а 16 червня 1944 року розстрілюють поблизу Ліона. «Дивна поразка» виходить друком 1946 року: вона стала одним із найцитованіших аналізів поразки 1940 року й засадничим текстом про відповідальність еліт.
T04-054