, прем'єр-міністр від 10 травня 1940 року, керує імперією, що тепер сама протистоїть Німеччині та Італії. Франція підписала перемир'я; у небі над південною Англією починається битва за Британію. Саме цей момент Токіо обирає, щоб натиснути в Азії.
Бірманська дорога, гірський шлях від Лашо в британській Бірмі до Куньміна, — останній великий сухопутний маршрут постачання націоналістичного Китаю , що воює з Японією від 1937 року. Дорога з французького Індокитаю закрита від 19 червня. Тепер Японія вимагає, щоб Лондон закрив і бірманську, погрожуючи в разі відмови «наслідками».
Кабінет зважує ставки. Відмовити — означає дотримати слова перед Китаєм, але ризикнути третім ворогом на другому кінці світу, тоді як Гонконг, Сінгапур і британська Малайя майже не мають оборони. Поступитися — означає відрізати китайське постачання, щоб виграти час на Тихому океані. 6 липня послові в Токіо спершу наказали відмовити. Через 6 днів Черчилль має вирішувати.
Черчилль і кабінет вирішують виграти час тимчасовим погодженим закриттям: 12 липня 1940 року Лондон погоджується закрити Бірманську дорогу на 3 місяці, посилаючись на сезон дощів, який і так робить її малопрохідною, і залишаючи за собою можливість її знову відкрити. Англо-японську угоду підписано 17 липня. Китай тимчасово втрачає свою останню сухопутну артерію; протестує. Але ситуація швидко змінюється: Троїстий пакт (вересень) і японська окупація Тонкіну зближують позиції Лондона та Вашингтона. 18 жовтня 1940 року Черчилль знову відкриває дорогу без жодних поступок. Закриття виявляється розрахованою паузою, а не капітуляцією: перепочинком на Тихому океані під час битви за Британію, не жертвуючи Китаєм надовго. Цей епізод і досі наводять як приклад свідомого умиротворення, згодом скасованого.
T04-083