В Італії майже немає вугілля. Її промисловість і залізниці цілком від нього залежать, а до середини 1930-х років основна його частина надходила морем із Великої Британії. З війною Лондон посилює блокаду та готується оголосити контрабандою німецьке вугілля, що перевозиться морем.
Тоді перед Римом відкриваються 2 шляхи. Лондон пропонує широку торговельну угоду: постачати Італії кілька мільйонів тонн вугілля й пропускати німецьке вугілля морським шляхом в обмін на італійські промислові поставки та озброєння. Берлін зі свого боку обіцяє доправляти вугілля сушею, потягами, що перетинають Альпи через Бреннерський перевал, поза досяжністю британського флоту.
Прийняти пропозицію Лондона означає прив'язати італійську воєнну економіку до держави, яка, на думку Муссоліні, занепадає, і поставити під загрозу зближення з Гітлером; покластися на Берлін — перекласти весь тягар на єдину альпійську залізничну лінію.
Муссоліні обрав німецький варіант. Коли англо-італійські торговельні переговори, здавалося, наближалися до успіху, він наклав вето на угоду з Лондоном у середині лютого 1940 року, відмовившись постачати озброєння союзникам. Тоді Велика Британія оголосила контрабандою німецьке вугілля, що перевозилося морем (1 березня 1940 року), перерізавши цей шлях. Італія цілком поставила на німецьке вугілля сушею: від весни 1940 року Німеччина постачала близько мільйона тонн на місяць, які перевозили близько 30 товарних потягів, що перетинали Бреннерський перевал. Ця залежність від єдиної залізничної артерії стала структурною вразливістю італійських воєнних зусиль.
T02-094