Після італійського перемир'я 8 вересня 1943 року німці окуповують північ Італії. Турин опиняється під їхнім контролем, а «Фіат», найбільший промисловий концерн країни, переходить під контроль органів озброєння Рейху. , генеральний директор із 1928 року й керуючий директор з 1939-го, бачить, як на нього сиплються вимоги: вантажівки, двигуни, військове обладнання для Вермахту.
Німці погрожують. Виробництво, визнане недостатнім, може спричинити арешт керівників, захоплення заводів і навіть демонтаж верстатів для вивезення до Німеччини. Але повністю співпрацювати означає озброювати окупанта й зраджувати країну, що вже виступила проти Осі.
Валлетта не є членом фашистської партії; його симпатії схиляються в інший бік. Він має вирішити, як маневрувати між німецьким тиском, робітниками, які повстають, і дедалі непевнішим результатом війни.
Валлетта вів подвійну гру. Він зберіг заводи номінально діючими, щоб уникнути їх демонтажу та вивезення верстатів до Німеччини, водночас шукаючи дедалі нові приводи, щоб уповільнювати й гальмувати виробництво озброєння для Рейху. Паралельно «Фіат» таємно фінансово підтримував Опір і терпів внутрішній саботаж з боку робітничих осередків. Через таку лінію після Визволення його звинуватили в колабораціонізмі (а комітети визволення тимчасово відсторонили його від керівництва), проте згодом реабілітували; завод Мірафіорі та його обладнання було значною мірою збережено для повоєнної відбудови.
T17-001