Від початку окупації Польщі німецька влада зганяє варшавських євреїв до окремого кварталу. У жовтні 1940 року губернатор наказує створити гетто; євреїв з околиць туди втискають, а зону поступово ізолюють мурами. 16 листопада 1940 року гетто закривають: майже 400 000 людей опиняються замкненими на кількох квадратних кілометрах.
Німці керують гетто через Єврейську раду (юденрат), яку з осені 1939 року очолює , інженер і колишній сенатор, що залишився у Варшаві, коли інші керівники втекли. Юденрат затиснутий у лещата: виконувати німецькі накази (переписи, реквізиції, примусова праця) чи ухилятися від них, ризикуючи негайними колективними репресіями. Кожне передане розпорядження накладає відповідальність на Раду перед населенням, яке вона мала б представляти. Лишається визначити лінію, якої вона триматиметься щодо окупанта.
Коли мури змикаються, Черняков має визначити лінію поведінки: співпрацювати з окупантом, намагаючись організувати виживання (постачання, лікарні, підпільні школи), піти у відставку на знак відмови чи чинити відкритий опір.
Черняков співпрацював з окупантом, намагаючись організувати виживання населення: не маючи жодної змоги завадити закриттю гетто, він залишився на посаді й у мізерних межах намагався пом'якшити катастрофу для людей — безплатні їдальні, диспансери, майстерні, підпільні школи, — водночас змушений виконувати німецькі накази. Його «Щоденник», віднайдений після війни, стримано документує механізм переслідування, що закручувався дедалі сильніше. У липні 1942 року, коли німці наказали йому надати списки для депортації до Треблінки і він зрозумів, що від нього вимагають видати дітей, він наклав на себе руки, аби не брати в цьому участі. Питання про єврейські ради, поставлені нацистами в безвихідне становище, стало однією з найболючіших дискусій в історіографії Голокосту. Саме варшавське гетто стало ареною повстання 1943 року.
T05-024