Наприкінці квітня 1940 року має визначити форму влади в окупованій Норвегії. Це питання постало вже в перший день вторгнення. 9 квітня , лідер мікроскопічної партії «Національна єдність» (Nasjonal Samling), яка ніколи не набирала понад 3 % голосів і не провела до парламенту жодного депутата, з власної ініціативи проголосив по радіо уряд — з усною згодою Берліна.
Але Квіслінгова спроба перевороту швидко провалилася. Король і законний уряд відмовилися його визнати, а монарх обрав внутрішнє вигнання, аби не дати Квіслінгові жодного схвалення. Без жодної народної підтримки Квіслінг став непотрібним, навіть обтяжливим: німецьке міністерство закордонних справ ніколи його не хотіло. 15 квітня владу було передано Адміністративній раді з 7 осіб, створеній членами норвезького Верховного суду на чолі з Інґольфом Крістенсеном; Берлін сподівається, що вона співпрацюватиме з королем.
Тепер Гітлер має визначити тривалу структуру окупації. Є 3 шляхи: підтвердити Квіслінга попри його провал, спертися на норвезьку Адміністративну раду або поставити власну людину. Політична доля Норвегії вирішується в Осло.
Гітлер вирішує поставити на чолі країни німецького рейхскомісара. 24 квітня 1940 року він призначає Йозефа Тербовена, високопосадовця нацистської партії, рейхскомісаром Норвегії, віддаючи йому реальний контроль над країною — хоча спершу Адміністративна рада й далі вирішує поточні справи, а збройні сили лишаються під командуванням генерала Фалькенгорста. Тербовен керуватиме Норвегією залізною рукою до кінця війни. Квіслінга, відсунутого в квітні, зрештою повернуть на посаду міністра-президента під німецьким наглядом у 1942 році; після війни його судитимуть і розстріляють у 1945 році, а його ім'я ввійшло в мови як синонім зрадника. Вибір комісара рейху замість місцевої адміністрації засвідчив посилення жорсткості німецької окупаційної моделі в Західній Європі.
T03-076