15 березня 1939 року німецькі війська входять до Праги, і Чехословаччина стає Протекторатом Богемії та Моравії. 21 червня 1939 року рейхспротектор підписує розпорядження про єврейське майно: застосування расових критеріїв Нюрнберзьких законів, обов'язкова декларація майна до 31 липня, заборона євреям вільно розпоряджатися своїм майном і запровадження примусового управління підприємствами. Пограбування тепер набуває законної форми.
У нотаріальній конторі в центрі Праги з'являється вже буденна справа: єврейка-власниця мусить продати свій будинок німецькому покупцеві за частку його вартості. Нотаріус знає, що клієнтку примушують і що акт прикриває організовану окупантом крадіжку.
Але в нього є родина, компаньйони, контора, яку треба вберегти. Відмовитися — значить наразитися на німецькі репресії. Засвідчити акт — значить стати ланкою аризації. Окупація випробовує його професійну неупередженість.
Переважна більшість чеських нотаріусів і юристів оформляла примусові передачі єврейського майна. Правовий апарат, створений фон Нейратом у червні 1939 року — декларація майна, німецькі управителі, нав'язані підприємствам, обов'язкові продажі «арійським» покупцям, що фінансувалися, зокрема, через чесько-німецький кліринговий банк, — спирався на місцеві юридичні професії, щоб надати пограбуванню вигляду законності. Єврейські продавці отримували лише частку вартості, часто заблоковану на контрольованих рахунках. Із приблизно 118 000 осіб, яких вважали євреями в Протектораті, близько 80 000 було вбито, багато хто пройшов через Терезієнштадт перед Аушвіцем. Траплялися окремі відмови та жести солідарності, але правилом стала адміністративна покора: цей епізод показує, як звичайні механізми права уможливили пограбування цілої громади.
T00-080