— ризький єврей-торговець, якому за сорок. Як і тисячі інших, восени 1941 року його замкнули в гетто, влаштованому в районі Маскавас, куди німці та їхні латвійські помічники загнали єврейську громаду міста.
30 листопада й 8 грудня 1941 року гетто спорожнюють двома хвилями. Цілі колони жінок, дітей і старих женуть пішки до лісу за кілька кілометрів на південний схід і розстрілюють на краю заздалегідь підготовлених ям. Кауфмана ледве залишили серед працездатних чоловіків, яких окупанти тримають для примусової праці. Після розстрілів тих, що вціліли, — кілька тисяч чоловіків, зайнятих у командах, і жменя жінок, зарахованих до швачок, — зганяють до тісного сектору, малого гетто, відокремленому колючим дротом від частини, що відтепер призначена євреям, депортованим з Райху. Дружину Кауфмана вбили під час розстрілів; син Артур ще живий.
Кауфман має вирішити, як протриматися в тому, що лишилося від знищеного світу. Він може учепитися за робочі колони, що щодня виходять з малого гетто, зробивши власну корисність відстрочкою; спробувати втекти до довколишніх лісів, щоб дістатися партизанів, ризикуючи бути виданим або застреленим; або тут-таки, за колючим дротом, спробувати створити підпільну мережу, щоб організуватися й чинити опір.
виживає, учепившись за робочі колони, а потім за табори, аж до визволення; по війні він викладає свої свідчення в книзі «Churbn Lettland» («Знищення євреїв Латвії») — одній з перших хронік Голокосту в країнах Балтії. Різанини в Румбулі, учинені СС і німецькою поліцією разом з латвійськими помічниками, забирають близько 25 000 життів за дві доби — майже все населення Ризького гетто, зокрема майже 1 000 німецьких євреїв, депортованих до нього. Лише кілька тисяч працездатних чоловіків і жменя жінок на якийсь час уникають смерті в малому гетто; більшість із них згодом загине в таборах. Фріда Міхельсон, яка впала на сніг на дорозі до Румбули й сховалася під купою взуття, — одна з дуже небагатьох, хто пережив сам розстріл.
T10-065