Капітан танкера американського торговельного флоту бере вантаж у порту Мексиканської затоки, щоб доставити його на нафтопереробні заводи й до портів північного сходу. Його маршрут проходить повз Північну Кароліну, біля мису Гаттерас — вузького проходу, де течії притискають судна до берега, а дно різко підіймається. Уже кілька тижнів серед екіпажів ходять чутки: там, на півночі, кораблі зникають.
Від січня 1942 року німецькі підводні човни, кинуті в операцію , майже вільно діють уздовж східного узбережжя США. Американський флот не організував ні систематичних конвоїв, ні ескорту для прибережного судноплавства, а прибережні міста вночі лишаються освітленими: їхні вогні окреслюють силуети кораблів на світлому тлі й дають U-Boot ідеальні мішені. Танкери, повільні й завантажені пальним, належать до найбажанішої здобичі, а став одним із найсмертоносніших місць усього узбережжя.
Капітанові треба вирішити, яким маршрутом іти: вийти в море поодинці вночі, розраховуючи на швидкість, щоб проскочити небезпечну зону до світанку; триматися якомога ближче до берега попри мілини, щоб зменшити кут атаки підводних човнів; або лишитися біля причалу, чекаючи на запровадження системи конвоїв з ескортом.
Через відсутність конвоїв та ескорту, під тиском компаній і воєнних темпів переважна більшість танкерів і на початку 1942 року далі виходять у рейс поодинці вздовж східного узбережжя. Затемнення для прибережних міст не запроваджують ще кілька тижнів, і кораблі лишаються видними на тлі вогнів. Результат — різанина: з січня по червень 1942 року U-Boot топлять в американській зоні сотні суден — близько 455 кораблів, серед них безліч незамінних танкерів, а лише за травень і червень втрачено майже мільйон тонн. Тільки з квітневою «bucket brigade», а відтак із запровадженням системи взаємопов'язаних прибережних конвоїв від травня 1942 року втрати різко падають, і східне узбережжя перестає бути відкритим мисливським угіддям.
T10-096