Через місяць після початку «Барбаросси» німецька група армій «Центр» — вістря наступу на Москву — досягає Смоленська, ключового пункту на головній дорозі до столиці. Танкові групи Гота й Гудеріана здійснюють нове гігантське оточення, затиснувши кілька радянських армій у величезному котлі довкола міста, яке німці беруть 16 липня.
З радянського боку маршал Тимошенко має закрити прорив різнорідними, погано спорядженими силами, які кидають у бій у міру надходження. Доктрина й Сталін забороняють будь-яку здачу території; але приректи на загибель цілі армії в безнадійному котлі — військово абсурдно.
Тимошенко має вирішити: наказати оточеним арміям триматися на місці, щоб прикувати ворога, ризикуючи їхнім знищенням; спробувати вивести їх проривом на схід, щоб урятувати сили, всупереч наказам не відступати; або розпочати деблокувальні контратаки ззовні котла. Від цього вибору залежить життя сотень тисяч людей — і темп німецького просування на Москву.
Тимошенко робить ставку на деблокувальні контратаки ззовні котла: наприкінці липня свіжі армії, виведені з резерву й об'єднані в оперативні групи, завдають ударів по німецьких флангах. Погано скоординовані й дуже коштовні, вони все ж допомагають групі генерала Костянтина Рокоссовського тримати відкритим вузький коридор, яким частина оточених 16-ї й 20-ї армій виривається на початку серпня; лише близько 50 000 людей рятуються. Смоленський котел ліквідують 5 серпня, і в полон потрапляє близько 300 000 осіб. Але битва, яку інші радянські контрнаступи (зокрема під Єльнею) затягують до вересня, має несподіваний ефект: вона виснажує групу армій «Центр», вичерпує її танки й змушує її втратити дорогоцінний час. Почасти тому Гітлер невдовзі перенацілить головні зусилля на Київ і Ленінград, відсуваючи штурм Москви. Затята оборона Смоленська, оплачена жахливою ціною, допомагає зірвати німецький графік — перша піщинка в механізмі «блискавичної війни» на Сході.
T08-018