Після Мюнхена Чехо-Словаччина — ослаблена держава, позбавлена Судет і нашвидкуруч перетворена на федерацію. Словаччина має в її складі автономію, яку очолює Народна партія монсеньйора Йозефа Тісо, католицького священника й націоналіста. Але Прага і Братислава ворогують, а Гітлер вичікує нагоди довершити розчленування країни.
13 березня 1939 року Тісо викликають до Берліна. Гітлер виголошує перед ним погрозливу промову: або Словаччина негайно проголошує незалежність під німецьким захистом, або він віддасть її на поталу Угорщині та Польщі, які поділять країну між собою. Тісо вручають складений німцями проєкт декларації незалежності.
Тісо опиняється в пастці. Проголосити незалежність означає здобути державу — але васальну, прив'язану до Рейху. Відмовитися — означає ризикувати тим, що сусіди розшматують Словаччину. Залишатися в агонізуючій Чехо-Словаччині більше не дає жодних гарантій. Повернувшись до Братислави, Тісо мусить винести рішення на розгляд Словацького сейму під тиском німецького графіка. Майбутнє словацької нації вирішується за кілька годин.
Тісо проголосив негайну незалежність під захистом Рейху: 14 березня 1939 року Словацький сейм проголосив незалежність Словаччини, яка одразу стала залежною від Німеччини державою. Наступного дня розчленування завершилося окупацією чеських земель. Словацька «незалежність» була оманою: дипломатія, економіка, а невдовзі й армія нової держави були прив'язані до Берліна. Тісо, ставши президентом, очолив авторитарний і клерикальний режим, який співпрацював із Рейхом аж до депортації більшості словацьких євреїв 1942 року. Після війни його судили й 1947 року стратили. Словаччина 1939 року ілюструє оману незалежності, дарованої покровителем.
T00-055