, управитель Банку Франції з липня 1937 року, у травні 1939 року наказав зосередити весь золотий запас на південь від Луари й на захід від Севенн; останні переміщення завершуються в перші дні вересня. Понад 2 000 тонн золота тепер зберігаються у філіях у глибині країни.
У листопаді 1939 року Рузвельт добивається від Конгресу закону «плати й забирай» (cash and carry): воюючі країни можуть купувати зброю в Сполучених Штатах, якщо платять готівкою — доларами або золотом — і самі її перевозять. Франція, яка хоче отримати американські літаки й техніку, мусить мати змогу оплачувати замовлення за океаном, де зберігається лише 40 тонн її золота.
Будь-яке відправлення мало б іти на борту крейсерів і лінкорів Французького військового флоту під загрозою U-Boot. На шляху до Америки є перешкода: військовий корабель воюючої країни не може стояти в нейтральному порту довше 24 годин, тож вантаж довелося б розвантажувати в Галіфаксі, у Канаді, яка теж воює, а звідти доправляти до Федерального резервного банку Нью-Йорка. Лондон ближче, але в зоні досяжності німецьких бомбардувальників.
Фурньє має вирішити, де розмістити золото: залишити його здебільшого у Франції та в імперії, відправивши лише найнеобхідніше; довірити частину Банку Англії в Лондоні; чи відправляти його партіями до Нью-Йорка через , щоб гарантувати купівлю зброї.
Фурньє відправляє золото партіями до Нью-Йорка через . Між листопадом 1939 і березнем 1940 року Атлантику перетинають 350 тонн: 100 тонн залишають Тулон 14 листопада 1939 року, ще 100 тонн вирушають із Бреста на борту лінкора 13 грудня, а 150 тонн залишають Тулон 12 березня 1940 року. Правило таке: відправляти достатньо, щоб гарантувати контракти, але не стільки, щоб це золото стало засобом тиску на рішення Франції. Німецький наступ у травні 1940 року прискорює евакуацію решти: нові конвої вирушають до Галіфакса й Касабланки; крейсер , що вийшов із Бреста 11 червня з 254 тоннами, за наказом Дарлана скеровують до Фор-де-Франса; а решту 736 тонн вивозять із Бреста до Дакара, а потім ховають у Каєсі, у Французькому Судані. Загалом близько 2 080 тонн уникають німців і до кінця війни лишаються недоступними. Єдина втрата — бельгійське золото, довірене Франції, яке Віші передає Рейхсбанку: після війни відшкодовує його Бельгії й повертає собі лише частину. Фурньє залишає Банк наприкінці серпня 1940 року, а у вересні очолює Національне товариство залізниць Франції (SNCF).
T02-060