Невеликі держави, затиснуті між суперницькими могутніми сусідами, — Швейцарія, Бельгія та Нідерланди — із тривогою спостерігають, як наростають загрози. Нейтралітет — їхня традиція й щит; але анексія Австрії, розчленування Чехословаччини та вторгнення до Албанії показали, що нейтральний статус ні від чого не захищає, коли держава беззахисна.
Швейцарія особливо пильно стежить за своїми кордонами. Федеральна рада має визначити, яку позицію обрати, коли війна наближається. Альпійська географія дає оборонні переваги, але країна мала, а довкола — держави Осі та союзні держави.
Вимальовуються 3 напрями. Масово зміцнити армію й підготувати стримувальний опір — «збройний нейтралітет», — давши зрозуміти, що вторгнення коштуватиме дорого? Покластися лише на дипломатичний нейтралітет і міжнародне право, обмеживши військові витрати? Чи потай шукати захисту в одного з таборів, ризикуючи втратити незалежність, що становить ідентичність країни? Переконливість нейтралітету залежатиме від цього вибору.
Швейцарія зміцнила армію й підготувала стримувальний опір: вона зробила ставку на збройний нейтралітет. Наприкінці серпня 1939 року країна оголосила загальну мобілізацію, а 30 серпня Федеральні збори обрали головнокомандувачем генерала Анрі Гізана, прихильника рішучої оборони. Швейцарія зміцнила укріплення й згодом обрала альпійський «національний редут», щоб відвернути будь-яке вторгнення. Бельгія й Нідерланди теж робили ставку на збройний нейтралітет, проте з гіршими можливостями й менш вигідною географією, і це не вберегло їх від вторгнення 1940 року. Швейцарія ж пройшла війну, не зазнавши вторгнення, а її збройний нейтралітет був лише одним із чинників цієї винятковості.
T00-026