Повернувшись після масової втечі, десятки тисяч бельгійських родин застають свої оселі пошкодженими або зруйнованими під час боїв і бомбардувань травня 1940 року — по всій країні постраждали десятки тисяч будівель. В умовах окупації та загального дефіциту треба вирішувати, що робити з цими руїнами.
Перед вами тяжкі варіанти. Відбудувати або полагодити дім якнайшвидше, підручними засобами й з тих нечисленних матеріалів, які вдасться знайти, щоб до зими мати дах над головою. Чекати на примарні відшкодування чи державну допомогу, тимчасово оселившись деінде. Або покинути спустошений населений пункт і переїхати туди, де ще лишилися робота й житло.
Нестача матеріалів, брак грошей, непевність щодо відшкодувань і присутність окупанта ускладнюють усе. Відбудовувати самотужки, терпляче чекати чи їхати геть? Відбудова в окупованій і зубожілій країні стає для постраждалих одним із цілком відчутних випробувань перших місяців після розгрому.
Через брак коштів і потребу мати дах над головою до зими багато постраждалих родин лагодять житло якнайшвидше підручними засобами, не чекаючи на відшкодування, що затримуються. Бельгійська адміністрація за окупації створює разом із Генеральним комісаріатом з відбудови країни механізми допомоги постраждалим і відшкодування воєнних збитків, але нестача матеріалів, пріоритет потреб окупанта та мізерність коштів значно сповільнюють відбудову. Для родин літо 1940 року — це час тимчасових ремонтів, винахідливості й очікування. Відбудова населених пунктів, зруйнованих у травні 1940 року, розтягнеться на роки, подекуди значно за межі війни. Вона показує, яким довготривалим матеріальним тягарем лягла поразка на повсякденне життя цивільних.
T04-134