Масова втеча цивільних і бої травня 1940 року розкидали цілі родини: діти розлучилися з батьками в тисняві, солдати не мають вістей про своїх, близькі загубилися на дорогах або загинули в бою. Улітку 1940 року пошуки рідних стають головною й тривожною турботою для десятків тисяч родин.
Якщо від близької людини — мобілізованого сина, дитини, загубленої під час втечі, зниклого родича — немає вістей, перед вами кілька шляхів. Можна звернутися до Червоного Хреста та пошукових організацій, які збирають повідомлення й списки, запасшись терпінням. Можна шукати власними силами (поїздки, оголошення в газетах, розпитування) ціною зусиль і ризику. Або пасивно чекати вістей, бо немає змоги діяти.
В окупованій країні з порушеним зв'язком, де відомості про полонених і загиблих надходять повільно й неповно, невизначеність може тривати тижні, а то й місяці. Розшук зниклих за підтримки Червоного Хреста стає одним із великих гуманітарних завдань після розгрому.
Звернення до Червоного Хреста стає головним шляхом, часто доповненим особистими пошуками: Червоний Хрест (бельгійський і міжнародний) відіграє центральну роль у розшуку зниклих, передачі вістей між полоненими та родинами, складанні списків загиблих, поранених і полонених. Родини спираються на його служби, водночас докладаючи й власних зусиль. Відновлення родинних зв'язків, встановлення місця перебування полонених (через МКЧХ) та ідентифікація жертв розтягуються на місяці. Ці пошуки зниклих, один із найболісніших вимірів часу після травня 1940 року, вимагають величезних гуманітарних зусиль і показують людську й емоційну ціну розгрому, що виходить далеко за межі військових втрат.
T04-146