Через кілька місяців після розгрому повсякденне життя намагається налагодитися під окупацією. Біженці повернулися, адміністрація працює, школи відкриваються, заводи працюють, кінотеатри й кав'ярні приймають публіку. Але ця «нормальність» триває під контролем окупанта, у нестачі й невизначеності.
Вам потрібно визначити лінію поведінки на наступні роки. Можна повернутися до якомога нормальнішого життя — праця, школа, дозвілля — і пристосовуватися до окупації, щоб вижити й вберегти своїх, за логікою «меншого зла». Можна тримати стриману дистанцію щодо окупанта (не водити знайомства з окупантами, робити дрібні жести морального опору), не наражаючись на небезпеку. Або піти далі: в один бік (колаборація) чи в інший (опір, що зароджується).
Між героїзмом і зрадою простягається велика сіра зона, утворена звичайними людьми, які прагнуть жити, годувати родину й пережити випробування. Вибір, який ви зробите сьогодні, визначить ваш досвід окупації на роки вперед.
Переважна більшість обирає повернутися до якомога нормальнішого життя, часто зі стриманою дистанцією: більшість бельгійців (як і французів) уже влітку й восени 1940 року повертаються до «нормального» повсякденного життя під окупацією, за логікою «меншого зла» — працювати, годувати родину, пережити випробування, — здебільшого зберігаючи стриману моральну й патріотичну дистанцію. Меншість переходить до активної колаборації, інша — до опору, але основна маса населення живе в цій «сірій зоні» вичікування й пристосування, зітканій із щоденних компромісів. Ця поведінка більшості, ні славна, ні ганебна, — найпоширеніша реальність окупації, реальність звичайних людей, затягнутих в історію, сильнішу за них. Зрозуміти 1940 рік — це зрозуміти й ці вибори заради виживання.
T04-149