Навесні 1940 року в Брно, у Протектораті Богемії та Моравії, нормування і стеження гнітять повсякденне життя чехів. До незаміжньої вчительки раз у раз підходить офіцер Вермахту, який трохи розмовляє чеською; він пропонує їй дефіцитні продукти й дає зрозуміти, що стосунки забезпечать їй захист.
У всьому Протектораті вимушене співіснування зводить чеське населення з німецькими окупантами. Деякі жінки заводять стосунки з німцями — з розрахунку, через матеріальну скруту або з почуття; інші відмовляються з патріотизму чи зі страху перед поглядами сусідів.
Вчителька знає, що кожен її крок помічають і що колись війна скінчиться й за все доведеться відповісти.
За Протекторату тисячі чеських жінок підтримували стосунки з німцями — романтичні чи корисливі: до цього штовхали щоденне співжиття та нестатки. Після визволення такі стосунки таврували як «колабораціонізм», і вони спричинили народні розправи (поголені голови, публічні приниження), а згодом переслідування в надзвичайних народних судах (mimořádné lidové soudy), створених декретами Бенеша 1945 року. Там судили понад 30 000 осіб; вироки, дуже суворі восени 1945 року, згодом пом'якшилися. Проте на тлі населення в кілька мільйонів таких стосунків було небагато: більшість чехів трималася від окупанта осторонь.
T03-179