очолює офіційно нейтральні Сполучені Штати за кілька тижнів до президентських виборів, на яких він змагається за небачений третій термін. Ізоляціонізм лишається сильним у Конгресі й серед громадськості: будь-який військовий жест у бік Азії може дорого коштувати йому на виборах.
У Тихому океані ситуація різко загострюється. 27 вересня 1940 року Японія підписала з Німеччиною та Італією Троїстий пакт; вона окуповує північ французького Індокитаю. Лондон у відповідь вирішує знову відкрити Бірманську дорогу — головну лінію постачання націоналістичного Китаю, закриту на 3 місяці під тиском Токіо.
4 жовтня 1940 року Черчилль телеграфує Рузвельтові, що «одна проста дія, можливо, скаже більше за слова», і питає, чи не міг би той відправити «американську ескадру, якомога сильнішу, з дружнім візитом до Сінгапуру» — стримувальний жест у момент, коли відновлення руху дорогою, заплановане на 18 жовтня, ризикує спровокувати Японію.
У Вашингтоні ця ідея швидко наштовхується на серйозні заперечення. Рузвельт має обрати між показною твердістю щодо Токіо та обережністю напередодні виборів.
Рузвельт вирішує відмовитися від відправлення ескадри й обмежитися непомітними заходами. На нараді 5 жовтня адмірал , начальник військово-морських операцій, рішуче виступає проти відправлення ескадри, а його підтримує заступник державного секретаря , до якого прислухається президент. Рузвельт відкидає морську демонстрацію в Сінгапурі: надто провокаційну щодо Токіо й надто ризиковану політично напередодні виборів, вона підживила б ізоляціоністську опозицію. Бірманська дорога таки відкривається 18 жовтня, але без американської морської парасольки, якої просив Черчилль. Доведеться чекати 1941 року й поступового посилення американської позиції, щоб побачити, як Вашингтон глибше долучається до протистояння з Японією.
T05-034