Коли фон Райхенау 24 жовтня 1941 року бере Харків, вона захоплює один із найважливіших залізничних вузлів СРСР, що контролює сполучення між Кримом, Кавказом, Дніпром і Донбасом. Щоб доставляти боєприпаси, пальне й підкріплення, Вермахт мусить налагодити роботу мережі. Але радянську колію треба перешити, а персоналу бракує: німці знову ставлять до роботи місцевих залізничників під орудою «Дойче Рейхсбан».
Для залізничника, що залишився в Харкові, питання життєво важливе. Військова адміністрація масово конфісковує продовольство: уже в січні 1942 року третина з приблизно 300 000 мешканців страждає від голоду, а зима вбиває холодом. Робота на Рейхсбані обіцяє продовольчу картку й зарплату, але на спорожнілому ринку за неї майже нічого не купити, а східним робітникам платять значно менше, ніж німцям.
Добровільність — лише ширма: квоти, облави, депортація до Німеччини як остарбайтерів, найбільшу частку яких дасть Україна. Робота на місці може на якийсь час уберегти від депортації; відмова — це ризик облави чи голоду. А радянська влада вважає підозрілим кожного, хто опинився під ворожою адміністрацією: після відвоювання міста «фільтрація» НКВС (допити, перевірочні табори, іноді ГУЛАГ) чекає на цивільних, які повернулися з окупованої зони.
В окупованій Україні Рейхсбан був одним із головних роботодавців, і більшість залізничників повернулася до роботи — здебільшого з потреби в їжі та під примусом квот, а не з переконання. Зарплата давала мало й не звільняла від ризику депортації як остарбайтерів: Україна постачала основну масу східних робітників, відправлених до Рейху. Замість винагороди тих, хто працював на окупанта, після повернення Червоної армії вважали підозрілими — фільтрація НКВС (систематизована постановою листопада 1944 року) піддавала тих, хто повернувся з окупованої зони, допитам і перевірочним таборам, а частину відправляли до трудових батальйонів або до ГУЛАГу.
T09-014