Навесні 1940 року, після німецького бомбардування Роттердама та вторгнення до Нідерландів і Бельгії, Велика Британія постає перед рубежем: чи має вона й собі перенести повітряну війну на німецьку землю — і за якою доктриною стратегічних бомбардувань?
Британське командування мусить обрати цілі та метод. Бити виключно по військових і промислових об'єктах (заводи, нафтопереробні заводи, залізниці, вузли зв'язку, промисловість Рура), як того вимагає право війни, попри неточність тогочасних бомбардувань. Або поширити удари на міста, щоб зламати німецький бойовий дух, у відплату за бомбардування Варшави та Роттердама, а невдовзі й британських міст. Або обмежити рейди, щоб зберегти сили й уникнути ескалації.
Ставка — моральна не меншою мірою, ніж стратегічна: де провести межу між військовою ціллю та цивільним населенням, коли точності бракує, а логіка відплати вже запрацювала? Рішення, ухвалене навесні 1940 року, стане відправною точкою доктрини, якій судилося впливати на весь подальший хід війни.
RAF спершу націлюється виключно на військові та промислові об'єкти: від 15 травня 1940 року Бомбардувальне командування б'є по німецьких промислових і військових цілях (Рур, нафтопереробні заводи, транспорт). Але неточність нічних бомбардувань, а потім логіка ескалації відплати (після Бліцу проти Лондона восени 1940 року) поступово зсунуть доктрину до площових бомбардувань німецьких міст, які досягнуть вершини в наступні роки (Гамбург, Дрезден). Тож перехід межі в травні 1940 року відкриває один із найсуперечливіших вимірів війни: ескалацію стратегічних бомбардувань, де межа між військовою ціллю та цивільним населенням поступово стирається — з обох боків. Спіраль, що розкрутилася вже 1940 року.
T04-092