Пересічний цивільний німець наприкінці грудня 1941 і на початку січня 1942 року чує публічний заклик Йозефа Геббельса по радіо й у пресі. Міністр пропаганди просить кожну родину віддати пальта, хутра, лижі, чоботи та вовняні речі для солдатів Східного фронту. Вказівка ясна: усе тепле, що є в родинах, має піти до тих, хто воює в російських снігах.
Цей заклик різко контрастує з місяців тріумфальних зведень. Від літа пропаганда обіцяла швидкий крах Радянського Союзу; та наступ загруз під Москвою, а зима застала зненацька , не споряджений до російських холодів. Втрати від обмороження обчислюють десятками тисяч. Просити цивільних про їхній власний одяг означає, по суті, визнати, що армія не передбачала зимувати в бою, — це важке зізнання для родини, яка вірила в близьку перемогу.
Цивільному треба вирішити, як відповісти: віддати без застережень родинні хутра й вовняні речі — з патріотизму й під тиском сусідів та партійних збирачів; віддати лише необхідне й лишити собі, чим захиститися від суворої зими; або утриматися — мовчазний знак того, що обіцяна блискавична війна провалилася і що обдирати себе, аби це приховати, ніхто не стане.
Зимова збірка відкриває німецькому загалу те, що пропаганда приховувала: не був споряджений до російської зими, і його люди мерзли через брак теплого одягу. Заклик Йозефа Геббельса викликає масовий збір — десятки мільйонів предметів: пальт, хутр, светрів і лиж, зданих цивільними. Але цей жест, поданий як патріотичний порив, завдає удару по моральному духові й міфові про швидку перемогу: для багатьох необхідність віддавати власні вовняні речі солдатам Східного фронту — зізнання, що блискавична війна провалилася. До того ж частина пожертв надходить надто пізно для найгіршого періоду зими 1941–1942 років.
T10-101