Під час німецького наступу в полон потрапляють сотні тисяч людей. Їх збирають докупи й ведуть у тил, а звідти до Німеччини нескінченними пішими колонами: вервечки виснажених, погано нагодованих людей днями йдуть під вартою ворога в спеці та куряві забитих доріг.
Для вас, полоненого, цей марш ставить перед вибором, у якому йдеться про виживання і совість. Покірно йти в колоні, щоб уникнути знущань і зберегти сили. Спробувати втекти, скориставшись лісом, селом чи миттю неуважності вартових, — ризикуючи бути застреленим. Або допомагати одне одному в колоні (ділитися водою, підтримувати слабших), ризикуючи сповільнити хід і накликати на себе удари.
Утома, голод і невідомість щодо кінцевого пункту роблять кожен день випробуванням. Колони полонених, які подекуди перетинаються з потоками біженців, — один із промовистих образів поразки. Втекти зараз, на рідній землі, ще можливо; коли ж ви опинитеся в Німеччині, надії майже не буде.
Більшість, виснажена й під пильною вартою, покірно йшла в колонах, щоб уникнути знущань, але багато хто намагався втекти, доки ще перебував на рідній землі: у травні–червні 1940 року втечі з колон на дорогах Бельгії та Франції траплялися порівняно часто — до перевезення до Німеччини, де втекти було вже дуже важко. Колони завдовжки в тисячі людей вели до таборів приблизно 1,8 мільйона французьких і 200 000 бельгійських полонених. Умови маршу — голод, спрага, поодинокі знущання — залежали від вартових. Для багатьох ці дороги неволі, що перетиналися з потоками біженців, залишилися образом приниження 1940 року та порогом довгих років ув'язнення.
T03-151