Після розгрому союзні солдати — переважно британці, але й французи — опиняються заблукалими в тилу супротивника, не встигнувши дістатися до Дюнкерка. Ховаючись по селах, поранені чи голодні, вони намагаються уникнути полону, а подекуди й дістатися нейтральної країни, щоб повернутися до Англії.
Для вас, бельгійської родини, яка натрапила на одного з них, вибір має тяжкі наслідки. Прихистити й сховати його, нагодувати, допомогти втекти — це акт солідарності й опору, але за нього загрожує найсуворіше покарання, аж до смертної кари, якщо окупант про це дізнається, — а над вами нависає й загроза доносу. Видати його властям зі страху перед репресіями проти всієї вашої родини. Або допомогти лише разово (їжею, цивільним одягом), не даючи притулку, щоб зменшити ризик.
Це одна з перших великих моральних дилем окупації: поставити солідарність вище за безпеку рідних — або навпаки. Такі випадки, дедалі численніші, дадуть початок майбутнім мережам утечі, які допоможуть багатьом союзним льотчикам.
Багато родин, ризикуючи життям, прихистили заблукалих солдатів, сховали їх і допомогли їм утекти: уже влітку 1940 року заблукалих союзних солдатів ховали, годували, одягали в цивільне й допомагали втекти. Ці стихійні й ризиковані вчинки — за переховування «ворога» окупанта загрожувала смертна кара — дали початок великим бельгійським мережам утечі (як-от пізніша мережа «Комета»), які вивезли сотні союзних льотчиків до Іспанії. Репресії були жорстокими: чимало цих підпільників заплатили за це свободою чи життям. Допомога союзним солдатам була однією з перших і найнебезпечніших форм цивільного опору.
T04-112