17 червня 1940 року в обідню пору маршал Петен, голова Ради міністрів від учорашнього вечора, готується звернутися до французів по радіо з Бордо. Прохання про перемир'я передано Німеччині вночі, але відповіді досі немає, і жодної конвенції не підписано.
Проблема — у точних словах. Говорити лише про «переговори про перемир'я» було б правильно з дипломатичного погляду: поки нічого не підписано, бій теоретично має тривати, щоб зберегти переговорні позиції. Але Петен, який прагне «щадити французьку кров», вагається, наскільки твердим має бути послання — обережна формула чи недвозначне оголошення.
Вибір слів зовсім не дрібниця: слухають сотні тисяч солдатів, і найменша двозначність щодо припинення бойових дій може спричинити передчасні капітуляції, поки перемир'я ще не укладено. Де Голль, своєю чергою, почує промову вже в Лондоні, куди щойно прибув. Яку формулу обрати щодо перемир'я?
Петен робить негайне й остаточне оголошення: «З тяжким серцем кажу вам сьогодні, що слід припинити бій». Ця формула, виголошена, коли жодного перемир'я ще не підписано, має руйнівні наслідки: частини складають зброю тисячами, вважаючи війну закінченою, і в наступні дні кількість полонених без потреби зростає. До підписання угоди в Ретонді (22 червня) мине 5 днів, а припинення вогню набуде чинності лише 25 червня. Промова 17 червня знаменує початок «маршалізму» і легенди про Петена, який «дарує Франції самого себе». Де Голль відповість уже наступного дня, протиставивши словам «припинити бій» думку, що «ніщо не втрачено».
T04-024